Історія зони

Зона відчуження була встановлена незабаром після Чорнобильської катастрофи, яка сталася 26.04.1986 і стала найбільшою техногенною катастрофою в історії людства.

На території Зони було визначено три контрольовані території:

  • Особлива зона (безпосередньо територія ЧАЕС);
  • 10-кілометрова зона;
  • 30-кілометрова зона.

Населення з забруднених територій було евакуйовано. Для робітників, що лишилися обслуговувати електростанцію і Зону відчуження, був організований строгий дозиметричний контроль транспорту, розгорнуто пункти дезактивації. На межах зон була організована пересадка працівників з одних транспортних засобів в інші для зменшення перенесення радіоактивних речовин та радіаційної пилу.

Однак великі площі забруднених територій залишалися за межами 30-кілометрової зони, і починаючи з 1990-х років проводилося поступове відселення населених пунктів Поліського району, в яких рівень забруднення радіонуклідами перевищував встановлені норми. Так, до 1996 року були остаточно відселені смт. Поліське, смт. Вільча, с. Діброва, с. Новий Світ і багато інших. З 1997 року ця територія увійшла до складу чорнобильської зони,і була передана під управління ГСЧС і включена в охоронний периметр.

В результаті аварії з сільськогосподарського обороту було виведено близько 5 млн га земель, знищені і поховані (закопані важкою технікою) сотні дрібних населених пунктів, а також особистий авто і мототранспорт евакуйованих жителів, який теж зазнав зараження і жителям не дозволили виїхати на ньому. Як наслідок аварії було прийнято рішення про відмову від експлуатації радіолокаційної станції «Дуга № 1», яка повинна була стати одним із основних елементів протиракетної оборони СРСР.

Забрудненню піддалося більше 200 тисяч км². Радіоактивні речовини поширювалися у вигляді аерозолів, які поступово осідали на поверхню землі. Благородні гази розсіялися в атмосфері і не забруднювали прилеглі до станції регіони. Забруднення було дуже нерівномірним, воно залежало від напряму вітру в перші дні після аварії. Найсильніше постраждали області, що знаходяться в безпосередній близькості від ЧАЕС: північні райони Київської і Житомирської областей України, Гомельська область Білорусії і Брянська область Росії.

У містах основна частина небезпечних речовин накопичувалася на рівних ділянках поверхні: на галявинах, дорогах, дахах. Під впливом вітру і дощів, а також в результаті діяльності людей, ступінь забруднення значно знизився, і зараз показники радіаційного фону  в більшості місць повернулися до фонових значень. У сільськогосподарських областях в перші місяці радіоактивні речовини осідали на листі рослин і на траві, тому зараженню піддавалися травоїдні тварини.

Значного забруднення зазнали ліси. У зв'язку з тим, що в лісовій екосистемі цезій постійно рециркулює, не виводячись з неї, рівні забруднення лісових продуктів, таких як гриби, ягоди і дичина, залишаються небезпечними. Рівень забруднення річок і більшості озер в даний час низький, проте в деяких «замкнутих» озерах, з яких немає стоку, концентрація цезію у воді і рибі протягом наступних десятиліть може становити небезпеку.

Забруднення не обмежене 30-кілометровою зоною. Було відмічено підвищений вміст цезію-137 в лишайнику і м'ясі оленів в арктичних областях Росії, Норвегії, Фінляндії та Швеції.